Авангард як напрям у мистецтві і літературі

Авангард – напрям у літературі та мистецтві, що виник наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., пов’язаний із руйнуванням традиційних форм та канонів.

Для авангарду характерними є експерименти з художньою формою та поетичною мовою, руйнація естетичного канону, відмова від реалістичного змалювання світу, суб’єктивізм, загострена емоційність, апокаліптичність світовідчуття. Ознакою авангардного руху є також маніфест, в основі якого — ідея духовної свободи від традицій і соціальних умовностей. Авангардисти вважають, що тільки вільна людина може творити нову епоху і нову мову, вони апелюють до інстинкту, бо це первісне відчуття, не ускладнене цивілізаційними і культурними табу. Авангардисти створили новий тип героя — людини вольової, духовно активної.

До авангардистських стильових течій належать:

• експресіонізм, 
• сюрреалізм, 
• футуризм,
•  конструктивізм, 
• дадаїзм, 
• імажинізм, 
• абстракціонізм, 
• кубізм.

Течії                               Характеристика                 Представники
експресіонізм	відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини	Хуго Балль, Ернст Барлах, Готфрід Бенн, Йоганнес Бехер, Василь Стефаник
сюрреалізм	використання ілюзій та парадоксальне поєднання форм	Ґійом Аполлінер, Луї Арагон, Поль Елюар, Андре Бретон, Рене Магрит, Сальвадор Далі, Леонора Керрінгтон, Володимир Куш
футуризм	не цікавиться людиною, винятковий динамізм, опоетизування руху, швидкості, зорові пошуки засобів зображення руху	Філіппо Марінетті,  Ігор Стравінський, Луїджі Руссоло
дадаїзм	протест проти ідеологій, політичних структур, раціональної логіки, логоцентризму, моральних норм, спроби змінити фонетику мови.	Трістан Тцара, Р. Гюльзенбек, Г. Баль, Г. Арп.
імажинізм	художній образ як самоціль поезії, затвердження примат самоцільного образу і формотворчості над сенсом, ідеєю; висловлювання переважно богемних настроїв.	Сергій Єсенін, Рюрік Івнєв, Анатолій Марієнгоф, Вадим Шершеневич
абстракціонізм	ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого враження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, кольорових плям, звуків.	В.Кандинський, К.Малевич, П.Мондріан
кубізм	підкреслено геометризовані форми, прагнення подрібнити об'єкти на стереометричні складові.	Жорж Брак і Пабло Пікассо, Поль Сезанн

Як зазначає Мусієнко, однією з проблем, що привертає увагу численних дослідників, є взаємостосунки, взаємодія модернізму і авангарду. Є думка, що авангард був свого роду реакцією на модерністську естетику, її глобальним запереченням. І разом з тим в цьому безперечному протистоянні проглядають риси, що вказують на їх генетичну спорідненість. В обох випадках на перший план висувалася постать митця-деміурга, чия творчість – цілковито спонтанний процес, незалежний від зовнішніх чинників. Авангардисти йшли в руслі модернізму, активно заперечуючи залежність мистецького твору від реально наявних моделей, творячи незалежний від реальності світ, – хай це був світ символів або плетиво ліній і конструкцій.

У європейському авангарді було три періоди розвитку:

1. ранній (перед Першою світовою війною), 
2. зрілий (між війнами), 
3. неоавангард (трансавангард) — після Другої світової війни. 

Поширення Авангарду в країнах Європи відбувалося неоднорідно.

Джозефіна Ґай зазначає, що ідеальним середовищем для розвитку авангарду було те, де мали місце історичні зміни і зміни в свідомості. Таким середовищем була постреволюційна Франція. У Британії ХІХ століття, на відміну від Франції, переважали глибоко консервативні погляди, що суперечили ідеям авангарду. Отже, в Британії не було сприятливих умов для розвитку авангарду. Втім, британські письменники та поети також прагнули змін усталених літературних традицій і насмілювалися на сміливі лінгвопоетичні експерименти.