Футуризм

Футуризм (від лат. Futurum – майбутнє) – художня течія в мистецтві перших двох десятиліть XX століття, що видається за “мистецтво майбутнього”.

Народженням цієї течії прийнято вважати опублікований в 1909 році “Маніфест футуристів”, автором якого був італійський поет Ф.Т. Марінетті. У ньому заперечувалися загальноприйняті поняття, цінності, спадщина минулого (соціальний устрій, громадський порядок, мораль, релігія, мистецтво, традиційна культура аж до мовних норм) і затверджувався культ сили і бунту, спрямованих на руйнування старого світу, на перетворення життя і розкріпачення людської поведінки . В “Маніфесті” культивувалася естетика урбанізму (сучасного міста) і машинної індустрії (відмова від патріархально-консервативного існування і устремління в технократичне майбутнє з шаленими швидкостями і “телеграфним стилем”, що втілює динамічний темп життя).

У Росії футуристи називали себе будетлянами (від слів “буде”, “люди майбутнього”). Це були Д.Д. Бурлюк (збірки “Лисіючий хвіст”, “Десятий Жовтень”), В.В. Каменський (романи “Землянка”, “Стенька Разін”, збірники “Танго з коровами”, “Дівчата босоніж”, “Звучаль Веснеянкі”), В.В. Хлєбніков (поеми “І та Е”, “Журавель”, “Ніч в Галичині”, збірники “Ряв!”, “Творіння 1906-1908”, “Ізборник віршів. 1907-1914”), А.Е. Кручених (збірки “Старовинна любов”, “Мірсконца”, “Возропщем”, “Напівжива”, “Вселенська війна Комерсант”, “Лаковане трико”, поема “Гра в пеклі”). Пізніше до цих письменників приєднався В.В. Маяковський (трагедія “Володимир Маяковський”, поеми “Облако в штанах”, “Флейта-хребет”, “Війна і мир”, “Людина”). Разом з ними він підписав в 1912 році маніфест футуризму “Ляпас суспільному смаку” (ще раніше вийшов у світ збірник “Садок суддів” – в 1910 році, вважається часом виникнення російського футуризму).

Мистецтво служило футуристам знаряддям переробки існуючого світу і людини, засобом боротьби за майбутнє, за “новий світ”, “нове людство”. Вони проповідували свободу у всьому, не лише у творчості, а й у поведінці (ексцентричність, епатаж, літературні скандали), навіть у назвах поетичних збірок (“Дохла місяць”, “Затичка”, “Просте, як мукання”, “ричить Парнас” , “Доітелі виснажених жаб”). На відміну від акмеїстів поезія футуристів була позбавлена ??камерності, носила яскраво виражений демократичний і “прискорений” характер.

Футуристи проголошували революцію форми, незалежної від змісту. Вони проявили перебільшений інтерес до формального експерименту, оновленню поетичної мови, висловлювали нове ставлення до слова як до матеріалу, з якого будується вірш (слово стає самоцільним, або “самокрученого”), що сприяло активному створенню нових поетичних форм, “словотворчості” (зокрема , неологізмів), крайнім проявом якого була “заумь” (“заумний мова”, що представляє набір звуків, позбавлених загальнозрозумілого значення), тобто логічно незбагненні тексти. Слово можна було дробити, перевертати, деформувати, створювати нові комбінації морфем і звуків. Оновлення віршованої форми досягалося введенням в текст стилістично недоречних слів, вульгаризмів, технічних термінів, математичних і музичних знаків, графічних символів. Порушувався синтаксис, винаходилися незвичні словосполучення, відмовлялися від розділових знаків. Всі ці новації вироблялися за принципом “зрушення”, зламу, канону “зрушеною конструкції”. Футуристи шукали нові ритми, більш вигадливі форми. З цією ж тенденцією пов’язані змішання стилів і жанрова перебудова. У творах перепліталися документальний повсякденний матеріал і фантастика, трагічне і комічне, елементи лубочної поезії, частівок, поетичної реклами, фольклорних змов і т.п.

До 1920-м років футуризм застаріває, оскільки на одному епатаж, запереченні, формальному експериментуванні мистецтво не може існувати довго.