Поняття лінгвопоетичного експерименту

Загальна (теоретична) лінгвістика постійно розширює свої горизонти і створює нові галузі дослідження. Однією з найактуальніших областей в даний час є перетинання лінгвістики і теоретичного вивчення поетичної мови. Поетична мова при цьому визначається як «мова з установкою на естетично значущу творчість» (В.П. Григор'єв). При цьому в зоні підвищеного інтересу дослідників останнім часом виявляються мовні системи експериментального характеру. В художньому експерименті як особливому випадку реалізації поетичної мови найгостріше ставляться всі традиційні проблеми лінгвістичного знання.

Складові лінгвістики

Експеримент в області словесної творчості, який заявив про себе в перші десятиліття ХХ століття слід розглядати в рамках авангардної формації, яка охоплює собою в один і той же час і великі факти поетичної мови (символізм, будетлянство, конструктивізм, абсурдизм), і супутні їм факти художньої мови - від живопису (М. Матюшин, П. Філонов, В. Кандинський) до музики (А. Скрябін, А. Авраамів, А. Лур'є), - і теоретичні концепції, спрямовані на осмислення цих фактів (наукова поетика і мистецтвознавство, експери ная лінгвістика і стилістика, художня семіотика).Поезія авангардистів – експериментальна. Ідея експериментування в авангардній поетиці полягає в перенесенні методів науки на методи мистецтва.В основі художнього експерименту, згідно з В. Фещенко, лежить творчий процес максимального розкриття можливостей мови. Крім того, мовний (лінгвопоетичний) експеримент дозволяє осмислити такі явища як межі мови та свідомості, взаємодія різноманітних художніх мов, можливість створення єдиної мови науки та мистецтва. В. Фещенко визначає мовний експеримент як мовленнєву діяльність направлену на художнє або наукове дослідження власних естетичних та пізнавальних можливостей. В художній літературі це проявилось в цілеспрямованій обробці мовного матеріалу. Експеримент як метод в поезії та поетиці грунтувався на якісній зміні вихідного матеріалу з метою створення нових форм свідомого досвіду і нової системи життєвих відносин. Характерним параметром мовного експерименту є самореферентність як властивість слова, тексту, взагалі - мовного матеріалу, рефлексувати сам на себе, самоорганізовуватися.Серед базових параметрів мовного експерименту в авангардному мистецтві виділяють:

• підвищене значення самосвідомості, що виявляється в самому типі творення мови, при якому на перший план виходять рефлексивні мовні структури;

• тенденція різних видів мистецтва до синтетичного злиття, що на мовному рівні реалізується як накладення семіотичних кодів один на одного (наприклад, коду звукового і коду живописного);

• максимальне зближення в ньому «тексту життя» і «тексту творчості», що несе за собою переосмислення опозицій «текст-контекст», «форма-зміст» і т.д.

Вортицизм як унікальний напрям британського авангарду

В 1913 р. формувався новий напрям – вортицизм, початком якого стало створення Льюїсом журналу для сприяння розвитку в Англії авангардного мистецтва. Агресивна назва журналу «Бласт» (з англ. -знищення) заявляла про основну мету видання: покінчити зі старим мистецтвом, протиставивши йому нове. 

Обкладинка журналу «Бласт» 

Термін «вортицизм» (від англ. vortex – коловорот, вир) був прийнятий Льюїсом як позначення концентрованої енергії нового руху. Вортицисти, які заперечувалипринцип відображення реальності в мистецтві, відстоювали пріоритет творчого: художник не використовує форми зовнішнього світу, а створює їх сам. Мета вортицизму - вираження в звуці, слові, образі, в кольорі енергії індустріальної епохи. 

Хоча художник і прозаїк Льюїс, скульптор Годьє-Бржешка і поет Паунд по-різному розуміли вортицизм, вони сходились в протиставленні його всім іншим авангардистським течіям, перш за все імпресіонізму, а також постімпресіонізму, кубізму і футуризму, що пасивно імітували європейське мистецтво. Льюїс звеличував унікальність самого терміну «вортицизм». В статті «Огляд сучасного мистецтва» він підкреслював, що «вортицизм» - «єдине слово, яке використовується винятково в цій країні для позначення нового імпульсу в мистецтві».

Журнал проіснував недовго, Перша світова війна поклала кінець «Бласту» і вортицимзу.

Імажизм як одна з найяскравіших течій у поезії британського авангарду

Однією з найприкметніших авангардистських шкіл у поезії Англії 1910-х років був імажизм (від лат. image — образ). Англійський імажизм був частиною загального руху поезії після символізму. Відмінністю імажизму від символізму є те, що символізм натякає на речі, а імажизм називає їх. Імажизм в Англії почав формуватися з 1908 р., коли письменник Ф. М. Форд заснував в Лондоні журнал «English review», в якому друкувалися Йейтс, Паунд, Лоуренс, Олдінгтон, Еліот. 1909 року англійський поет і філософ Т. Е. Г´юм (учень А. Бергсона) засновує «Школу імажизму». З 1912 року американський поет Езра Паунд активно працює в чиказькому журналі «Поезія», який і познайомив світ з імажизмом у 1913 році. Саме тоді Е. Паунд друкує свої «Декілька «Ні» для імажиста», а через рік видає антологію «Імажисти», куди, окрім його власних віршів, увійшли поетичні твори американських ліриків Гільди Дулітл, Емі Лауел, Вільяма Карлоса Вільямса тощо.

Езра Паунд (1885-1972)

Розвиток нової поезії відбувався паралельно з революцією в образотворчому мистецтві. Вона отримала свою назву «імажизм» в 1912 р., коли в Лондоні проходила друга виставка постімпресіоністського живопису. В 1914-1915 рр. поети, художники і скульптори виступали з загальними маніфестами; поети відмовлялися від моралістичної рефлексії, художники – від репрезентації.

Представники імажизму неодноразово визначали принципи даного напряму.

1913р. Ф. С. Флінт в статті «Імажизм» визначив наступні принципи імажизму:

• «прямо виражати сутність явища, не використовувати жодного слова, яке б не розширило нашого уявлення про предмет», 
• «користуватися звичайною мовою, але при цьому завжди знаходити точне слово, не приблизне і не декоративне».

Головний принцип імажизму, розроблений Т. Е. Г´юмом, — це принцип «чистої образності» при несуттєвості тематики. Образ є самодостатнім у поетичних творах імажистів, вірш для яких — то «ланцюг» подібних образів. Е. Паунд визначає образ як «інтелектуальний та емоційний комплекс у момент часу». Паунд, пояснюючи мету імажизму, вказує на такі його принципи:

• принцип прямого відношення до «речі»; 
• принцип економії слів, спрямований проти вживання слів зайвих; 
• принцип узгодження композиції вірша з його «музикою». 

Імажисти намагаються відтворити не саму реальність, а переживання, враження, які виникають асоціативно. Звідси й тематика їхніх поетичних творів: 

• природа, 
• предмети, 
• ефемерні почуття, 
• емоції. 

Школа імажизму існувала недовго: вона розпадається вже наприкінці десятих років.

Зародження та розвиток авангарду в Британії

Авангардизм – це сукупність напрямів в літературі та мистецтві ХХ ст., що проголосили розрив з художньою традицією і необхідність експерименту з метою вироблення принципово нових форм творчості. [2, с.52]

Ідеальним середовищем для розвитку авангарду була постреволюційна Франція, де мали місце історичні зміни і зміни в свідомості. У Британії ХІХ ст., якій вдавалось уникати соціальних революцій, переважали глибоко консервативні погляди, що суперечили ідеям авангарду. Тим більш помітне враження справила на англійців революція в мистецтві ХХ ст.

1910-1915рр., що поклали початок англійському авангардизму, займають особливе місце в його історії.  Ні до, ні після не проходило стільки виставок, не публікувалося стільки маніфестів, не формувалось стільки шкіл. Майже одночасно в мистецтві та літературі виникали напрямки, що продовжували і заперечували один одного: постімпресіонізм, кубізм, футуризм, імажизм, вортицизм.

У книзі «Авангард в культуре ХХвека» зазначено, що авангардизм в Англії почався з візуальних мистецтв. Першим проривом нового мистецтва стала лондонська виставка французького живопису «Мане і постімпресіоністи», що відкрилася 1910 р. Саме цей рік став початком революції в мистецтві. Виставку організовував художник і мистецтвознавець Роджер Фрай (1866-1934), що зробило його головним художнім авторитетом знаменитої групи «Блумсбері». [1, с. 272]

Роджер Фрай (1866-1934)

 

Роджер Фрай. Роботи

Виставка викликала неабиякий інтерес публіки, але про справжній успіх можна було говорити через два роки, коли на другій виставці постімпресіоністів (жовтень 1912-січень 1913), що була організована Фраєм у тій же галереї, були представлені роботи ширшого кола французьких та закордонних художників, а також роботи англійських художників, які не експонувалися на першій виставці. Серед них були Е. Уордсворт (1889-1949), Д. Грант (1885-1978), С. Гор (1878-1914). Найпомітніше місце серед англійських художників зайняв Уіндем Льюїс (1882-1957), що незабаром очолив нову хвилю авангардистського руху. Р. Фрай визначив цю виставку як постімпресіонізм «в сучасному розвитку» не тільки на своїй батьківщині, у Франції, але й в Англії, де він виник недавно.  [3, с.43]

Уіндем Льюїс (1882-1957)

В 1913 р. формувався новий напрям – вортицизм, початком якого стало створення Льюїсом журналу для сприяння розвитку в Англії авангардного мистецтва. Агресивна назва журналу «Бласт» (з англ. -знищення) заявляла про основну мету видання: покінчити зі старим мистецтвом, протиставивши йому нове. [1, с. 278]

Термін «вортицизм» (від англ. vortex – коловорот, вир) був прийнятий Льюїсом як позначення концентрованої енергії нового руху. Хоча художник і прозаїк Льюїс, скульптор Годьє-Бржешка і поет Паунд по-різному розуміли вортицизм, вони сходились в протиставленні його всім іншим авангардистським течіям, перш за все імпресіонізму, а також постімпресіонізму, кубізму і футуризму, що пасивно імітували європейське мистецтво. Льюїс звеличував унікальність самого терміну «вортицизм». В статті «Огляд сучасного мистецтва» він підкреслював, що «вортицизм» - «єдине слово, яке використовується винятково в цій країні для позначення нового імпульсу в мистецтві». [5, с. 38]

Журнал проіснував недовго, Перша світова війна поклала кінець «Бласту» і вортицимзу.

Паралельно з вортицизмом розвивався поетичний рух «імажизм» (від англ. image - образ), що почався на кілька років раніше нього, а завершився на кілька років пізніше. Англійський імажизм був частиною загального руху поезії після символізму. Відмінністю імажизму від символізму є те, що символізм натякає на речі, а імажизм називає їх.

Імажизм в Англії почав формуватися з 1908 р., коли письменник Ф. М. Форд заснував в Лондоні журнал «English review», в якому друкувалися Йейтс, Паунд, Лоуренс, Олдінгтон, Еліот. Розвиток нової поезії відбувався паралельно з революцією в образотворчому мистецтві. Вона отримала свою назву «імажизм» в 1912 р., коли в Лондоні проходила друга виставка постімпресіоністського живопису. В 1914-1915 рр. поети, художники і скульптори виступали з загальними маніфестами; поети відмовлялися від моралістичної рефлексії, художники – від репрезентації. [1, с. 289]

1913р. Ф. С. Флінт в статті «Імажизм» визначив принципи імажизму:

•  «прямо виражати сутність явища, не використовувати жодного слова, яке б не розширило нашого уявлення про предмет», 
• «користуватися звичайною мовою, але при цьому завжди знаходити точне слово, не приблизне і не декоративне». [4, с. 199]

Отже, 1910-ті роки стали проривом у британському авангарді, коли одна за одною виникали школи, групи, напрямки, що швидко розпадалися, але, незважаючи на це, стали значимими у світовому мистецтві.

Список використаної літератури

1. Гирин Ю. Н. Авангард в культуре ХХ века (1900-1930 гг.) / Ю. Н. Гирин, А. Б. Базилевский, Е. Д. Гальцова, В. Б. Земсков и др. – М.: ИМЛИ РАН, 2010. – 704с.
2. Зверев А. М. Большая российская энциклопедия. Том 1/А. М. Зверев, В. А. Крючкова, О. А. Клинг, Т. В. Чередниченко и др. -  Москва, 2005. -  425с.
3. Cork R. Vorticism and abstract art in the first machine age / R. Cork. – L., 1976. – p. 43
4. Flint F. S. Imagisme / F. S. Flint // Poetry. – L.: Poetry foundation, 1913. – p.198-200
5.  Lewis W. A review of contemporary art / W. Lewis // Blast. – 1915. - №2, р. 38-39

Авангард як напрям у мистецтві і літературі

Авангард – напрям у літературі та мистецтві, що виник наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., пов’язаний із руйнуванням традиційних форм та канонів.

Для авангарду характерними є експерименти з художньою формою та поетичною мовою, руйнація естетичного канону, відмова від реалістичного змалювання світу, суб’єктивізм, загострена емоційність, апокаліптичність світовідчуття. Ознакою авангардного руху є також маніфест, в основі якого — ідея духовної свободи від традицій і соціальних умовностей. Авангардисти вважають, що тільки вільна людина може творити нову епоху і нову мову, вони апелюють до інстинкту, бо це первісне відчуття, не ускладнене цивілізаційними і культурними табу. Авангардисти створили новий тип героя — людини вольової, духовно активної.

До авангардистських стильових течій належать:

• експресіонізм, 
• сюрреалізм, 
• футуризм,
•  конструктивізм, 
• дадаїзм, 
• імажинізм, 
• абстракціонізм, 
• кубізм.

Течії                               Характеристика                 Представники
експресіонізм	відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини	Хуго Балль, Ернст Барлах, Готфрід Бенн, Йоганнес Бехер, Василь Стефаник
сюрреалізм	використання ілюзій та парадоксальне поєднання форм	Ґійом Аполлінер, Луї Арагон, Поль Елюар, Андре Бретон, Рене Магрит, Сальвадор Далі, Леонора Керрінгтон, Володимир Куш
футуризм	не цікавиться людиною, винятковий динамізм, опоетизування руху, швидкості, зорові пошуки засобів зображення руху	Філіппо Марінетті,  Ігор Стравінський, Луїджі Руссоло
дадаїзм	протест проти ідеологій, політичних структур, раціональної логіки, логоцентризму, моральних норм, спроби змінити фонетику мови.	Трістан Тцара, Р. Гюльзенбек, Г. Баль, Г. Арп.
імажинізм	художній образ як самоціль поезії, затвердження примат самоцільного образу і формотворчості над сенсом, ідеєю; висловлювання переважно богемних настроїв.	Сергій Єсенін, Рюрік Івнєв, Анатолій Марієнгоф, Вадим Шершеневич
абстракціонізм	ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого враження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, кольорових плям, звуків.	В.Кандинський, К.Малевич, П.Мондріан
кубізм	підкреслено геометризовані форми, прагнення подрібнити об'єкти на стереометричні складові.	Жорж Брак і Пабло Пікассо, Поль Сезанн

Як зазначає Мусієнко, однією з проблем, що привертає увагу численних дослідників, є взаємостосунки, взаємодія модернізму і авангарду. Є думка, що авангард був свого роду реакцією на модерністську естетику, її глобальним запереченням. І разом з тим в цьому безперечному протистоянні проглядають риси, що вказують на їх генетичну спорідненість. В обох випадках на перший план висувалася постать митця-деміурга, чия творчість – цілковито спонтанний процес, незалежний від зовнішніх чинників. Авангардисти йшли в руслі модернізму, активно заперечуючи залежність мистецького твору від реально наявних моделей, творячи незалежний від реальності світ, – хай це був світ символів або плетиво ліній і конструкцій.

У європейському авангарді було три періоди розвитку:

1. ранній (перед Першою світовою війною), 
2. зрілий (між війнами), 
3. неоавангард (трансавангард) — після Другої світової війни. 

Поширення Авангарду в країнах Європи відбувалося неоднорідно.

Джозефіна Ґай зазначає, що ідеальним середовищем для розвитку авангарду було те, де мали місце історичні зміни і зміни в свідомості. Таким середовищем була постреволюційна Франція. У Британії ХІХ століття, на відміну від Франції, переважали глибоко консервативні погляди, що суперечили ідеям авангарду. Отже, в Британії не було сприятливих умов для розвитку авангарду. Втім, британські письменники та поети також прагнули змін усталених літературних традицій і насмілювалися на сміливі лінгвопоетичні експерименти.